Вони оспівують і ідеалізують кохання. Вони всі прагнуть його, та по при це, я ще не зустрічав ...

Вони оспівують і ідеалізують кохання. Вони всі прагнуть його, та по при це, я ще не зустрічав нікого, кому б було відоме значення цього слова.
- А хіба для кожної людини кохання не є чимось своїм, унікальним, тим, що кожен розуміє якось по-своєму?
- Мабуть. Зрештою, я небагато знаю про кохання. Та й сам часто помилявся і щось робив не так, коли це "траплялось" зі мною. Та в одному я впевнений: коли кохають - інших не шукають, принаймі я не шукав...
- Так, якщо ти був закоханий, тоді чому ти не добивався цієї людини?
- Добивався? Чомусь для мене слово "добиватися" завжди асоціювалося з річчю, з товаром, якого треба добитись, щоб потім використовувати у власних цілях. Хотілось би думати, що це мій власний бзік, тупа сторона моєї "унікальності", однак, це притаманно всім людям, так вже побудована наша підсвідомість, хоча, мало хто віддає собі в цьому звіт.
Згадайте дитинство, коли вам чогось дуже хотілось і вам приходилось робити багато небажаного, противного, а іноді й принизливого, щоб отримати це "щось". Чи цінували ви цю річ? Так, звичайно. Та не тому, що любили, а тому, що вона важко вам дісталась. Хоча, можливо, й переконували себе в протележному.
Точно так само виходить і з "людським товаром". Коли ти добиваєшся "когось", ти очікуєш отримати багато в замін, та навіть якщо отримуєш це, то всеодно лишаєшся незадоволеним, ти вважаєш, що "річ", якої ти добився належить тобі, що вона повинна робити тільки те, що ти хочеш і при цьому продовжуєш брехати всім і в першу чергу самому собі, що - це і є кохання. Інколи це підсвідомий обман, а інколи свідомий вибір. Чому так? А хто, просто так, відмовиться від того, що так важко прийшлось... Та, зазвичай, саме так "люди" і живуть. Живуть в ілюзі брехнії...
А з нею, з нею я так не хотів. Я не хотів бачити в ній "товар", якого треба добитись, щоб потім використовувати... Я так хотів бачити в ній щось прекрасне, когось прекрасного... Так хотів вірити в...
Та, зрештою, я помилився. У всьому...
І все, що я отримав - це підлість, брехня, лицемірство і зрада.
Чи було це тупою наївністю? Чи гадав я, що буде інакше? Навряд. Мабуть, я з самого початку знав, як все буде... Та мені так хотілось вірити в неї.
Я й сам багато що зробив не так... Та, зрештою, коли кохають, не кажуть, що немає часу, що зайняті, чи "незнаю"...
Щож, я заплатив за все "це", чи не найвищу ціну. Та, я живий. Ніби. Ну принаймі фізично... Та дивлячись на це все в ретроспективі і вже знаючи на скільки буде боляче, чи вчинив би я інакше? Чи добивався б, а отже і сприймав як товар, кого кохав? Це ж було б так просто для мене. Ні. Я вірив в те, що робив. Вірив, що в цьому світі є ще чесність, щирість, є щось справжнє, не перемішане з болотом підлості, брехні і лицемірства. Чи так це? Хто зна. Можливо й ні, а може я просто не там шукав... Принаймі я спробував...
Зрештою коли кохаєш - не думаєш про те, як буде тобі. І якщо вважаєш, що цій людині буде краще без тебе - ти йдеш, не звертаючи уваги на те, як через це ти себе почуватимеш.

Роблячи підсумки, мабуть, я нічого не можу нікому порадити. Ви всі прекрасно знаєте, що правильно, як повинно бути і всі ви могли б мене багато чого навчити. Ви всі розумні і мудрі й не робили б такого як я. Та я краще помру на своїх умовах, ніж буду жити по ваших правилах. Ви ж важаєте нормальним брехати і жити в ілюзії, якщо при цьому ви почуваєтесь щасливими. Та це тільки ілюзія і коли вона розсіється, ви зрозумієте, що все було брехнею і щастя в тому числі. І через багато років, лежачи в своєму ліжку, ви будете готові віддати всі ці роки заради того, щоб повернутись, назад і зробити те, в що ви вірили, однак буде пізно.
Проте, думаю, достатньо, ви ж все й самі знаєте куди краще за мене. А мені пора виздоровлювати. Піду спати, режим "Siesta", як не як.

Автор: - "Кінець непочатого"